Куточки душі

Є речі, про які я майже ні з ким не можу говорити, тому що вони-надто сильна отрута, із тих, хто здатен їх зрозуміти, я можу натякнути про них тільки найсильнішим і найчистішим духом. Та чи не вважаєш Ти, що не все можна розказувати, бо для збереження свого «Я», для його самобутнього розвитку треба мати в душі куточки, куди ніхто сторонній не зазирає? Авжеж! Тільки їх дуже мало у людини, яка вже зуміла знайти себе, яка йде своєю дорогою… І не треба спеціально дбати, щоб їх зберегти, це вийде само собою..
Хіба можна виповісти всю себе?
Хоч як я намагаюсь, я не змогла досі висловити Тобі і половини того, що хотіла б..
А якби я і висловила б «все», то завтра у мене в душі збереться щось нове, чим знову можна буде поділитися..
Ні, цей процес безперервний, невичерпний — аби тільки було з ким поділитись найголовнішим, що є у собі!
Людина не може сама без цього зростати, розвиватися, бути людиною!
Це так же немислимо, як плескати в долоні однією рукою, злітати на одному крилі..
Людина одна — приречена на поразку, хоч би як вона не силувалася протидіяти цьому.
Тому я вдячна, що у мене є Ти!